Круглий стіл "20 років ядерного роззброєння України: підсумки та уроки"

1 червня 2016 року минає двадцять років після того, як остання ядерна боєголовка залишила територію України. Відтоді наша держава входить до числа майже 200 країн, що не мають ядерної зброї. З нагоди річниці позбавлення України від третього у світі ядерного потенціалу Одеський центр з питань нерозповсюдження при Одеському національному університеті імені І.І.Мечникова за підтримки Шведської агенції радіаційної безпеки провів 27 квітня 2016 р. круглий стіл на тему «20 років ядерного роззброєння України: підсумки та уроки».

Круглий стіл

У роботі круглого столу взяли участь провідні українські та зарубіжні експерти у галузі безпеки. На відкритті круглого столу працювали журналісти, тож про захід було повідомлено по одеському телебаченню.

Зокрема, виступили народний депутат України та міністр закордонних справ України у 2005 – 2007 роках Борис Тарасюк, міністр екології та ядерної безпеки України у 1992 – 1998 рр. Юрій Костенко, народний депутат України першого та другого скликань Іван Заєць, колишній губернатор Одеської області Сергій Гриневецький.

Круглий стіл

Також у режимі скап-конференції виступили посол США в Україні у 1998 – 2000 р. Стівен Пайфер, спеціальний представник президента США з питань ядерної безпеки у 1995 – 1996 рр., посол США з особливих доручень Джеймс Гудбі та професор Ніколай Соков з Центру з питань нерозповсюдження Мідлберійського інституту міжнародних досліджень в Монтереї.

Круглий стіл

В нинішній непростій для України ситуації тема ядерної зброї є особливо актуальною та хвилюючою. Багато хто в Україні вважає, що Україні слід було б подумати над відновленням ядерного статусу. За словами керівника Одеського центру з питань нерозповсюдження Поліни Сіновець, «у світлі анексії Криму та АТО на Донбасі лунає багато голосів, які засуджують відмову від ядерної зброї як найпотужнішого елементу стримування. Тема ядерної зброї широко експлуатується, і навіть в популярних соціальних мережах зараз можна знайти петиції на підтримку відновлення ядерного статусу України». Втім, Поліна Сіновець поставила під сумнів можливість та доцільність повторного входження України до вузького ядерного клубу. З нею погодилися всі інші кваліфіковані експерти, присутні на круглому столі, оскільки зараз Україна не має ні технічних, ні економічних можливостей для створення власної ядерної зброї, і власне, і не потребує її, тому що набуття цієї зброї не тільки не вирішить проблеми безпеки України, а ще й зробить нашу державу жертвою повної міжнародної ізоляції.

Круглий стіл

Чимало хто в Україні зараз жалкує за втраченим ядерним арсеналом. Можна часто почути думку, що раз неможливо зараз набути ядерну зброю, то непотрібно було віддавати її у 1990-х роках, тоді, коли ця зброя дісталася Україні як величезний бонус до щойно набутої незалежності. Втім, детальний аналіз історії українського ядерного роззброєння, проведений учасниками круглого столу, довів, що насправді ядерна зброя для молодої України виявилася не цінним призом, а обтяжливим і небезпечним тягарем, якого треба було позбутися. Борис Тарасюк, який був у числі тих, хто творив історію ядерного роззброєння України, поділився з учасниками круглого столу своїми спогадами про дуже непросту міжнародну ситуацію, в яку потрапила Україна на зорі своєї незалежності через зволікання зі знищенням успадкованої від СРСР військової ядерної інфраструктури.

Круглий стіл

За словами українського дипломата, «у 1992 – 1993 роках медійний імідж України був вкрай негативним. Україна фактично подавалася у провідних ЗМІ як держава-ізгой, Кравчука порівнювали з Саддамом Хусейном. Фактично у нас не було ніяких можливостей щось конструктивно будувати. І в НАТО, і в Європейському Союзі нас завжди повертали до питання ядерної зброї». Таким чином, лише вихід України з ядерного клубу гарантував уникнення загрози повної міжнародної ізоляції та відкривав їй шлях до інтеграції у світове співтовариство і плідної співпраці з передовими західними країнами. В умовах, коли не лише Росія, але й провідні західні країни тиснули на нашу новонароджену країну, вимагаючи позбутись найпотужнішої на планеті зброї, коли до того ж не було ні фінансових, ні технічних можливостей утримувати та контролювати величезний ядерний арсенал, в українського керівництва не було жодного іншого вибору окрім того, щоб назавжди розпрощатися з сумнівним ядерним статусом. Альтернативою цьому, як зазначив Борис Тарасюк, була втрата незалежності та перетворення України у частину Росії.

Як підкреслив Юрій Костенко, на початку 1990-х років в українському уряді та парламенті взагалі не обговорювалося питання збереження ядерної зброї в Україні. «Ніхто ніколи на політичному рівні не ставив завдання стати повноцінною ядерною державою, з тим щоб використовувати ядерну зброю в системі захисту нашої держави», зауважив Ю. Костенко.

Круглий стіл

Переважна більшість політиків чудово усвідомлювали небезпеку слідування шляхом Північної Кореї та були одностайні у тому, що Україна має стати без’ядерною країною. Дискусії точилися головним чином щодо того, яким саме чином та в які терміни Україні слід позбуватися небезпечної радянської ядерної спадщини. Зокрема, резонанс викликали слова Юрія Костенка про те, що Україні довелося потратити близько 4 – 6 млрд. дол. на демонтаж радянської ядерної інфраструктури, тоді як середньорічний бюджет України на початку 1990-х років складав лише 6 – 8 млрд. дол. На думку Ю.Костенка, виконуючи свої зобов’язання щодо ядерного роззброєння, українське керівництво повинне було домогтися, щоб процес цього роззброєння відбувався коштом західних країн та Росії, а не лягав важким тягарем на плечі нашої країни, яка потерпала від гострої економічної кризи, тобто щоб ядерне роззброєння України не перетворився на «ядерне розорення».

Таким чином, учасники круглого столу були далекими від спекуляцій щодо можливості відновлення ядерного статусу України та від ностальгії за вже втраченою ядерною зброєю. Натомість, експерти розглянули більш насущні проблеми безпеки України в умовах відсутності ядерної зброї та порушення Будапештського меморандуму, положення якого обіцяли Україні захист від зовнішньої агресії. Всі присутні на круглому столі експерти згодилися на тому, що євроатлантична інтеграція була б найкращим варіантом покращення української безпеки, хоча не всі поділяють думку, що НАТО погодиться прийняти Україну до своїх лав. Однак, Іван Заєць, який нині є заступником голови Руху України за НАТО, очолюваного колишнім президентом Леонідом Кравчуком, запевнив колег, що за його даними, напередодні Варшавського саміту НАТО перспективи України на членство в альянсі вимальовуються виразніше, хоча це може статися не одразу. На думку Івана Зайця, Україні слід більш рішуче наполягати на своєму членстві і опиратися насамперед на підтримку тих представників блоку, які готові більш рішуче діяти по відношенню до Росії. Першим кроком для України має стати подання заявки на вступ до НАТО.

Круглий стіл

Результати роботи круглого столу мають важливе наукове та практичне значення. Експерти запропонували конкретні рекомендації щодо покращення безпеки України, які можуть бути використані керівництвом країни.

Круглий стіл

Крім того, матеріали заходу будуть використані для написання фундаментальної наукової праці «Ядерна історія України», яку зараз готує Одеський центр з питань нерозповсюдження. Цей науковий твір стане унікальним аналізом еволюції української ядерної програми від радянських часів до сьогодення. Публікація роботи на кількох мовах планується у 2017 році, і вихід у світ книги про ядерну історію України стане, без сумніву, важливою подією у науковому житті Одещини та України.